У 1861 році відбулося перепоховання Тараса Шевченка на Чернечій горі, що неподалік Києва.

…Восени 1859 року поет  востаннє відвідав Україну. Повернувшись до Петербурга, він почав часто хворіти. Взимку 1861 року його провідав  Микола Лєсков – російський письменник. Тарас Григорович довго розпитував того про Варшавську залізницю і Київське шосе, зауваживши: «Та коли б швидше ходили поштові екіпажі, не доїдеш живим на цих клятих перекладних, а їхати треба – помру я тут неодмінно, якщо залишуся».

У суботу 9 березня, в день народження поета, як згадував згодом Михайло  Лазаревський, Шевченко сидів на ліжку і важко дихав: «Якщо вже не судилося жити в Україні, то нехай хоч мої кістки тут лежать…» – казав він.

«Як  умру, то поховайте…на Вкраїні милій…»

Через 58 днів після отримання відповідного дозволу влади,  його домовину  за клопотанням Михайла Лазаревського 26 квітня 1861 року  було викопано із землі Смоленського кладовища, в присутності близьких друзів і знайомих поета покладено в іншу, свинцеву, і поставлено на ресорні дроги. Прощальне слово сказав Микола Костомаров. 3 травня труна з прахом Шевченка прибула на землю України, в Чернігівську губернію.

 Ще у 1945 році, важко захворівши і вважаючи, що вже не викарабкається з «обіймів кістлявої», Тарас Григорович написав свій «Заповіт».

22 травня 1861 року Шевченка перепоховали на Чернечій горі поблизу м. Канева Черкаської області. Могила мала вигляд кургану, згодом на ній поставили дубовий хрест. У 1939 році на ній встановили сучасний бронзовий пам’ятник.

 Могила Шевченка має статус пам’ятки історії та монументального мистецтва

У 1925 році на місці поховання було утворено Канівський державний музей-заповідник «Могила Т.Г. Шевченка». Звідси відкривається чудово панорама Дніпра. Дивлячись на всі ці краєвиди, стає зрозумілим, чому ця місцевість так припала до душі Тарасу Григоровичу.

Автор: Сергій Зятьєв

Кореспондент АрміяInform